Та обставина, що Наддніпрянщина, Галичина, Закарпаття тривалий час, власне від занепаду Галицько-Волинського князівства, не становили собою державної, політичної цілості, позначилося на культурі і мові українців. „Хоч і яка неоднакова була доля поодиноких частин Русі-України, то все-таки заселяючи її народ і досі проявляє дивну етнографічну одноцільність. Дослідження фонологічної «передісторії» http://www.alexeyzelenkov.com/page-11/ східнослов’янських мов доцільно починати з протослов’янського та праслов’янського періодів (В. М. Чекман, В. К. Журавльов, Ю. Я. Бурмистрович, В. А. Маслова та ін.), зважаючи на спадковий характер мовних змін. Питання становлення і розвитку нової української літературної мови в Галичині, проблеми її нормалізації до недавнього часу належали, сказати б, до непопулярних.
(сътвороу — Ізборник 1076 р.). Редуковані ы, і дали на південному заході Русі рефлекс ый, ий, а на північному сході —ой, ей, що безсумнівними прикладами засвідчується з XI— XIII ст. (князъ великой — Московське євангеліє 1339 р.). Тут і надалі “юс малий” передаватиметься через “я”, “ять” — “Ђ”, “а йотоване” — “іа”, або “я”, “єсть” — “е”, “єсть йотоване” — “є”, “юс великий” — “у”.
Ґенеза української мови у гіпотезах та концепціях мовознавців ХІХ–ХХ століть (початок)
(наводнивъся и всю землю покрывъ и до насъпролиявъся — список “Слова” митрополита Іларіона), але виникло воно, очевидно, раніше, в XIII ст. Структурно одноманітної живої мови східних слов’ян в X—XIII ст. Не було, тому говорити про розвиток сучасних східнослов’янських мов із монолітної давньоруської (давньосхіднослов’янської) мови немає підстав. Цю проблему буде розв’язано, на нашу думку, лише тоді, коли буде остаточно з’ясовано, чи була в східних слов’ян X—XIII ст. Свідомість єдиного етносу, чи такої не було.
Для навчання:
Цікавою є гіпотеза К. Треблер про розподіл східнослов’янських діалектів на центральні (для яких характерна значна кількість новоутворень) та периферійні (з притаманними їм архаїчними мовними особливостями). Дослідження всіх східнослов’янських діалектів у межах єдиної концепції дозволить точніше прослідити розвиток фонологічних систем української, російської та білоруської мов. Підсумовуючи, потрібно зазначити, що О.
