Для антагоністичних формацій характерна стихійність і нерівномірність культурно-історичного процесу, посилення культурної диференціації суспільства. Панівного класу відтісняє на задній план духовну діяльність мас, проте саме ця діяльність і визначає об’єктивний загальнолюдський вміст багатьох найважливіших досягнень кожної нації. По мірі посилення класової боротьби, все більшого залучення до активного соціального життя досі пасивних, відчужених від вищих цінностей До. Класів і соціальних груп і пов’язаною з цим демократизацією механізму виробництва і розподілу культурних благ все більше виявляється ілюзорність проголошуваного панівними класами т.з. Що починається ще на ранніх стадіях класового суспільства процес культурної поляризації особливо посилюється в епоху сучасного капіталізму, в умовах якого протиріччя соціального і культурного розвитку стають особливо гострими. Панівні класи прагнуть нав’язати масам примітивну — «масову культуру» .
Філософи стародавньої Греції бачили в «пайдейе», тобто «вихованості», яку вони вважали синонімом культури, головне свою відмінність від «некультурних» варварів. Епоха Риму, особливо в пізній період її, органічно увібравши філософські погляди давньогрецьких мислителів, породила своє уявлення про культуру, яке більш близько до поняття цивілізації. Культура стала асоціюватися з ознаками особистого досконалості. В епоху середньовіччя засилля теології і схоластики в Європі не дозволяло ставити проблему вивчення культури, як найважливішого якісного та органічного ознаки людського буття. Сам процес створення культурних цінностей і всієї діяльності людини цілком віддавався на спадок бога. Процес творчого підйому іноді ототожнювався то з проявом божої милості, то з підступами диявола. Справжнє відродження інтересу до вивчення і пізнання культури поновилося лише в епоху Просвітництва.
Пізня латина (III—VII ст. н. е.).[ред. | ред. код]
Період формування та розквіту класичної латинської мови був пов’язаний з перетворенням Риму в найбільшу державу Середземномор’я, що підкорила великі території на заході і південному сході Європи, в північній Африці та Малій Азії. У східних провінціях Римської держави (в Греції, Малій Азії та на північному узбережжі Африки), де до часу завоювання їх римлянами була широко поширена грецька мова і високорозвинена грецька культура, латинська мова не набула великого значення. Інакше відбувалося в західному Середземномор’ї — в результаті військових, політичних та економічних успіхів Стародавнього Риму латинська мова поширюється по всій Італії, а, починаючи з II ст. Однак межа між культурним і природним надзвичайно рухлива, а подекуди просто умовна. Людина, хоч і не може бути творцем природних явищ, але може їх видозмінювати і перетворювати, пристосовуючи до своїх потреб.
І оскільки розум був визнаний іманентною властивістю людини, то різниця між людьми, їх спільнотами і народами на цій основі виражалась тільки мірою розумності, кількістю тих прирощень, які несе з собою вдосконалення розуму. Звідси був зроблений ряд висновків принципового значення. Подібне розуміння культури розвивалось в минулі віки, особливо в епоху Просвітництва ХУП—XVIII ст. Філософія цього часу, заснована https://locator.ua/blog/?p=5406 на ідеї всезагальності людського розуму та його законів, природним чином пов’язала культуру з тими перевагами і благами, які несуть людині вдосконалення й застосування розуму. У цьому феномені нормовід повід ні та творчі компоненти взаємопов´язані, взаємозалежні. Спілкування та його культура — це творчість, яка веде до самовдосконалення, і водночас це цінність для кожної людини і для суспільства загалом.
Іншими мовами
Перекладачі повинні знаходити творчі способи, щоб точно передати ці поняття мовою перекладу, зберігаючи при цьому їхню культурну значущість. Табу та етикет також є важливими факторами при перекладі. У різних культурах існують різні соціальні норми, звичаї та вірування, і при перекладі важливо пам’ятати про них.
Саме тому роль культурного розуміння в перекладі є більш важливою, ніж будь-коли. Перекладачі несуть відповідальність за подолання розриву між культурами. Вони також сприяють розумінню та повазі між різними спільнотами.
Беручи це до уваги, Кант підкреслює, що становлення і розвиток культури відбувається шляхом подолання суперечностей суспільного життя, а не завдяки вродженому прагненню до щастя. Розчарування в ідеалах просвітництва та реальності буржуазного суспільства яскраво виявилася в німецькому романтизмі (Ф. Шіллер, А. і Ф. Шлегелі). Глибоко відчуваючи колізії свого часу, вони поетично ідеалізували минуле насамперед середньовіччя. У їхній творчості виявився суперечливий характер культурного прогресу. Критикуючи буржуазну цивілізацію як ворожий людині суспільний стан, романтики протиставляють цій дійсності світ мистецтва, витворений художньою уявою митця.
